Казка від Оксани ХОЛОД

Дата: 11.10.2021 11:10

Кількість переглядів: 80

Космічна подорож сонячного промінчика

Жила собі у Всесвіті яскрава і красива зірка, яку звали Сонце. Мала вона безліч діточок — сонячних промінчиків. Були вони веселі, блискучі та безтурботні, без зупину літали та бавилися по всіх закутках великої Сонячної системи. А один промінчик, якого звали Чомусиком, був дуже допитливим, хотів усе знати.
Одного разу, взявши з собою фотокамеру, промінчик відправився в подорож. Він хотів ближче познайомитися із її таємничими мешканцями. Найближче до Сонечка знаходилась невелика темно-жовта планета, схожа на карамельку. Поверхня планети зустріла Чомусика спекою, а вже за мить, коли Сонце зникло, настав неймовірний холод.
— Привіт, мене звати Чомусик. — чемно привітався промінчик до незнайомки.
— Привіт! — радісно відгукнулась планета. — Як добре, що ти завітав до мене в гості.
— Я не просто так прилетів, я хочу познайомитись з тобою, побачити твої краєвиди, поцікавитися твоїм життям.
— Із задоволенням розповім про себе. Я — перша планета Сонячної системи, бо знаходжусь найближче до Сонця. Звати мене Меркурій. Я кам'яниста і прудка, тому що оббігаю навколо Сонця найшвидше від усіх планет!
Поговоривши та сфотографувавши нову знайому, промінчик полетів далі. Наступна планета, до якої підлетів наш мандрівник, була дуже гарна, загорнута в білі пухнасті хмаринки як у вату. Але спуститися на поверхню промінчик не зміг, тому що через ці густі хмаринки не здатен пробитися жоден сонячний промінчик. Чарівна незнайомка розповіла допитливому гостю про себе.
— Я друга планета Сонячної системи. Називають мене Венерою. Хоч я знаходжусь близенько до Сонечка, на моїй поверхні завжди похмуро. Всюди господарюють потужні вітри — урагани, які бавляться камінням, роблячи його гладеньким та приємним на дотик. Я хочу подарувати тобі намисто з таких камінчиків на згадку про себе. Прилітай частіш до мене в гості!
Попрощавшись, Чомусик майнув далі. На його шляху з'явилась блакитна планета, неповторно прекрасна та життєрадісна. Підлетівши ближче, він помітив і інші кольори: зелений, коричневий, жовтий та білий.
— Яка чудова планета! — вигукнув промінчик. — Мені хочеться побільше дізнатися про неї.
Почувши ці слова, барвиста незнайомка радісно почала про себе розповідати.

— Моє ім'я — Земля. Я третя планета Сонячної системи і єдина, на якій є життя. Маю навколо себе невидиму шапку-атмосферу, яка захищає моїх мешканців від несприятливих умов. Я маю вірного друга, Місяця, який завжди кружляє навколо мене. Це мій супутник.
— О-о-о, як цікаво! Дозволь мені роздивитися твої простори та зробити фото!
Чомусик був вражений, побачивши океани, моря, ріки, гори, пустелі, ліси, білі шапки нетанучих снігів та різноманітних мешканців планети. Він зробив багато цікавих фотографій. Подякувавши, промінчик продовжив свою мандрівку. Замріяний і вражений, Чомусик незчувся, як перед ним з'явилась червона куля невеликого розміру, схожа на м’ячик, навколо якої кружляли два менших м’ячика. Промінчик вже знав, що це супутники. Ця планета мала суворий і серйозний вигляд. Ось що вона розповіла про себе.

— Мене звати Марс, четверта планета від Сонця. Всі звуть мене Червоною Зіркою, тому що вкрита червоним пилом. Ось мої два супутники. Я майже вдвічі менша від своєї сусідки Землі. На моїй поверхні можна побачити, як Сонечко лягає спати у сіро-блакитні хмаринки.
— І я хочу побачити цю красу! — сказав промінчик і залишився, щоб зробити нові неймовірні фото.
Намилувавшись, він помандрував далі. Чим далі він віддалявся від Сонця, тим холодніше і темніше ставало довкола, а планети ставали дедалі більшими. Несподівано почався дощ з камінчиків і промінчик полетів ще швидше, щоб уникнути небезпеки. Врешті перед ним з'явилася планета-гігант, яка швидко кружляла навколо себе, ніби танцювала. Щоб поговорити з нею, наш промінчик закружляв поруч та взяв у неї інтерв'ю, ніби у відомої зірки.
— Розкажіть, будь ласка, про себе.
— Із задоволенням. — відповіла планета. — Мене звати Юпітер, я п’ята планета від Сонця.
— Із чого ви складаєтесь? — продовжував промінчик.
— Я як велика густа хмаринка, складаюся із газів.
— Я помітив, що ви дуже велика за розміром. — зауважив Чомусик.
— Так, я найбільша планета Сонячної системи.
— А чому ви так швидко кружляєте?
— Так я гріюся, щоб не замерзнути, адже я знаходжусь далеко від Сонця.
— На шляху до вас я зустрів велику кількість камінчиків, які літали довкола. Що це за дощик з камінчиків? — запитав промінчик.
— Це — космічні жителі, астероїди, яких безліч на шляху від Марса до мене. І я, як великий пилосмок , затримую їх біля себе, щоб вони не бешкетували і не ображали менші планети Сонячної сім'ї.

Промінчик злякався, що Юпітер і його затягне у свій потужний пило смок і швиденько подався далі. Він помітив, що Сонечко стало дуже маленьким і вже не таким яскравим і навіть трішки засумував за ним. Але цікавість підганяла його далі. І ось перед ним з'явилася дуже подібна до попередньої планета, яка також кружляла в танці, але мала красиву спідничку у формі кілець, ніби в балерини. Промінчик замилувався цією чарівною панянкою та її вишуканим таночком. Помітивши його, планета здивувалася і запитала:

— Як ти потрапив сюди, маленький промінчику? Так далеко від своєї мами Сонечка? Ти не заблукав?
— Ні, — відповів Чомусик. — я дуже хотів познайомитися з нашою великою Сонячною сім'єю, побачити щось незвідане і нове. Я вже довго мандрую, побачив багато цікавого та познайомився з космічними жителями. А тепер завітав до вас, щоб поближче познайомитись.
— Гаразд, розповім тобі про себе. Слухай уважно. Я шоста планета Сонячної системи, Сатурн, друга за величиною, маю тисячі супутників, які утворюють кільце-спідничку довкола мене. Складаюся з газів, тобто легка і летюча, як пара. Кружляючи у таночку, час від часу я зустрічаюся зі своєю сусідкою Юпітером, і тоді наші таночки стають ще полум'янішими. Вибач,але поки я з тобою розмовляла, то замерзла. Тому прощавай! — вигукнула планета і продовжила кружляти у своєму таночку.
Промінчик помахав на прощання прекрасній танцівниці і полетів далі до своєї мрії. Нарешті від долетів до наступної планети, меншої від попередньої, але великої і легкої, тому що складалася з газу. Вона теж кружляла у таночку, але він був незграбним. Планета була насуплена і похмура,бо дуже сумувала за Сонечком, яке звідти виглядало маленькою зірочкою. Навіть її блакитний колір показував, як холодно та морозно було на її поверхні. Але побачивши промінчика дуже зраділа, бо сонячні промінчики були дуже рідкісними гостями у цій частині космосу.

— Привіт, промінчику! Яким космічним вітром занесло тебе сюди?
— Привіт, незнайомко. Я— Чомусик, прилетів, щоб познайомитись з тобою та дізнатись, як ти поживаєш.
— Тоді слухай, допитливий Чомусику. Я — Уран,сьома планета Сонячної системи. На моїй поверхні завжди дуже холодно, панують люті морози та дмуть сильні вітри. Мені було б дуже сумно, якби не мої друзі супутники. Їх у мене аж п’ять,вони розвеселяють мене, кружляють навколо мене та щебечуть цікаві казки. Іноді мене також навідують космічні мандрівники, схожі на тебе — далекі красуні-комети, бешкетники метеорити та безстрашні астероїди.
— Дякую тобі за цікаву розповідь, — сказав промінчик. — на згадку про себе я подарую тобі чарівні фотографії з моєї мандрівки. Думаю, тебе вразять мальовничі краєвиди планет, які живуть ближче до Сонечка. Мені час летіти, бувай!
— Була рада з тобою познайомитись. Щасливої тобі подорожі і будь обережним, адже далі тебе чекає світ неймовірного холоду та темряви, адже не кожен промінчик наважиться на таку далеку мандрівку.
Відлетівши недалеко, промінчик раптом побачив біля себе хвостате створіння, яке наздоганяло його.
— Хто ти? — запитав Чомусик.

— Я — комета, космічна мандрівниця. А ти хто?
— Як добре, що я тебе зустрів. Мені про тебе щойно розповідав Уран. Ти й справді дуже гарна. А я сонячний промінчик Чомусик. Бачу, нам з тобою по дорозі. Я теж дуже люблю мандрувати. Полетіли разом, буде веселіше.
І ось вже вдвох мчали промінчик з кометою все далі і далі до краю сонячної системи. Перед ними з'явилася яскраво-блакитна та велика куля. Промінчик познайомився з останньою, восьмою планетою Сонячної системи. Вона дихала неймовірним холодом і була схожа на водяну кульку — звали її Нептун. Вітри на планеті були такі сильні, що промінчику стало навіть трішки страшно. Він згадав свою теплу велику маму і дуже за нею засумував. Нептун розповів, що далі подорожувати дуже небезпечно, і промінчику краще повернутися додому. Стомлений, проте задоволений промінчик помчався щодуху додому. А допомогла йому його знайома комета — він зручно вмостився на її хвостик та поспішив до мами. Прилетівши додому, Чомусик розповів своїм братикам промінчикам захоплюючу та вражаючу розповідь про мешканців Сонячної системи та показав їхні фото. Промінчики були вражені сміливістю та наполегливістю свого братика, а мама Сонечко дуже зраділа, що Чомусик повернувся та лагідно обійняла його і промовила:
— Який же ти в мене став дорослий та самостійний!